Більшість існуючих порід собак були виведені в останні 150 років. Однак частина службових та мисливських порід жила з людиною з давніх-давен. З їх розведенням було пов’язане купірування хвостів та вух. Зі збережених документів часів Стародавнього Риму відомо, що цуценятам бойових порід буквально відкушували хвости, щоб захистити їх «від сказу». Собакам, яких використовували в бою або на полюванні на великого звіра, вуха і хвости видаляли для доцільності – за ці болючі «точки» хапали вороги і звірі, що протистояли. А починаючи з кінця XIX століття – з часів масової стандартизації та виведення порід – усунення хвостів і вух стало нормою, питанням дотримання екстер’єру, у тому числі й у порід, які не використовувалися для сутичок чи полювання.
Про доцільність операцій у контексті їхньої негуманності заговорили лише у другій половині ХХ століття. Аргументи зоозахисників змусили деякі кінологічні асоціації Європи відмовитися оцінювати тварин із купованими вухами та хвостами на виставках. Такі правила досі діють в Іспанії, Фінляндії, Швеції та десятці інших країн.
Купірувати чи ні – питання повністю залежить від бажання господаря собаки. Ми не будемо займати позицію pro або contra з цього питання, і надамо читачам самим вирішити, чи доцільною є процедура, виходячи з коментарів з цього приводу захисника купірування – хірурга Вероніки Гіль, та противника операцій – кінолога Юлію Мишеву.
Купірування – хворобливий процес?
Купірування частин тіла впливає на щенят так само, як і будь-який інший больовий вплив. У деяких випадках хвости відрізають живу без знеболювання цуценяті у віці кількох днів. Вважається, що тварина при цьому не відчуває болю. Це повна нісенітниця. Біль – вроджена реакція нервової системи на вплив ззовні, і болючі відчуття формують стійкі зміни у психіці, які впливають подальше життя собаки.
Чи впливає на здоров’я собаки?
Кінолог: Чи професійно виконана операція, чи робили тварині анестезію, чи вдало пройшов період відновлення? Все це має значення у питанні загального впливу операції на здоров’я собаки. Так само, як і після будь-якого іншого хірургічного втручання».
Пластичний хірург: «Ніхто згодом не захворів, і тим більше від купірування вух і хвостів ніхто не помер. Але перед операцією потрібно завжди оцінювати стан тварини – чи немає в неї протипоказань і, безумовно, робити операцію з знеболюючим. Я не можу ручатися за всіх лікарів. Хтось може виявитися непрофесіоналом у цій сфері та мимоволі нашкодити тварині. Але тут питання кваліфікації – потрібно шукати лікаря, який добре зарекомендував себе».
Купірування хвоста заважає собакам спілкуватися?
Кінолог: «Собаки спілкуються невербально. Це означає, що вони використовують різні частини тіла (у тому числі вуха та хвіст) для вираження своїх емоцій та намірів. А також важливу роль ці сигнали (вони називаються сигналами примирення) відіграють у запобіганні конфліктним ситуаціям. Тобто, купуючи собаками вуха чи хвіст, ми позбавляємо їхньої можливості спілкуватися повноцінно».
Пластичний хірург: «Після купірування у собак залишається частина хвоста, яким вона все одно продовжує виражати емоції. Крім того, ми багато чого не знаємо і не розуміємо способи спілкування собак один з одним. Ті ж пси з купованими хвостами не перетворюються на ізгоїв і не відчувають видимого дискомфорту в суспільстві собі подібних лише на підставі проведеної операції».
Чи є собаки, для яких купірування необхідне з практичної точки зору?
Кінолог: «Практичного сенсу у купіруванні жодного немає. Тобто все, що пишуть про те, що хтось собі щось обдирає собі хвіст об кущі чи зуби хижака – нісенітниця».
Пластичний хірург: «Деяких собак великих порід усунення хвостів у ранньому віці позбавляє подальших проблем з цими органами. Травми хвоста – нерідке явище для великих собак, причому гояться ці рани важко через постійний рух собаки. Це, наприклад, характерно для кане-корсо та ротвейлерів. Купірування необхідне аборигенним собакам. Тієї ж середньоазіатській вівчарці, яка полює на вовка. Але, наголошу, що справжньої необхідності для більшості собак це операція не має. Особливо для домашніх собак, тих, що беруть «на диван». Тут все залежить від бажання власника, від його естетичних вимог до собаки, її екстер’єру».