Хто може заразитись?
Кішки. Хворіють в основному нещеплені тварини, що мешкають у місцях великої скупченості або в поганих умовах. Найчастіше і важче – молоді.
Вчасно вакциновані тварини можуть хворіти, але переносять захворювання набагато легше.
Як можна заразитися?
Джерелом інфекції є хворі та перехворілі кішки.
Зараження відбувається різними шляхами: аерогенним (через вдихання контамінованої дрібнодисперсної водної суспензії), аліментарним (з інфікованими кормом або водою), трансплацентарним (від матері до плоду), контактним (при безпосередньому контакті здорової тварини з хворим, а також через предмети взуття догляду).
Часто захворювання ускладнюється бактеріальною інфекцією або супутнім герпесвірусним захворюванням.
Що відомо про причину хвороби?
Збудником хвороби є вірусна частка Feline calicivirus (FCV). Це маленька (діаметром 38-40 нм) частка гексагональної або зірчастої форми, що містить невеликий односпіральний РНК-ген, що дозволяє вірусу швидко розмножуватися. Вірусна частка оточена капсидною білковою оболонкою. Вірус має мінливість – це призводить до виникнення різних штамів (варіантів вірусної частки), що викликають різний клінічний прояв і часто мають стійкість до антитіл, що виробляється організмом.
Вірус стабільний у навколишньому середовищі, стійкий до багатьох дезінфікуючих засобів.
На сухих поверхнях при кімнатній температурі він зберігає свою патогенну активність протягом місяця, а за більш низьких температур може існувати більш тривалий термін.
Таким чином, зараження може бути непрямим: без прямого контакту здорової тварини з хворим).
Як відбувається зараження?
Проникаючи в організм, вірус вражає клітини слизових оболонок ротової та носової порожнин та кон’юнктиви очей. Накопичується і, викликаючи загибель ушкоджених клітин, поширюється зі струмом крові та лімфи за іншими органами та тканинами і починає виділятися в навколишнє середовище зі спливами, секретами слізних і слинних залоз, калом та сечею.
Інкубаційний період (час від потрапляння інфекції до організму кішки до прояву перших симптомів хвороби) становить 3-4 дні. Найчастіше хвороба протікає гостро.
Діагноз ставиться на підставі анамнезу (історії появи та розвитку симптоматики, відомостей про умови утримання, імунний статус, про раніше перенесені захворювання), клінічної картини та лабораторних досліджень. При каліцівірозі, не ускладненому бактеріальною інфекцією, як правило, немає серйозних відхилень у біохімічному та клінічному аналізах крові та сечі.
Під час серологічного дослідження можна виявити підвищення титру антитіл до вірусу каліцивірозу. Також вірус можна виділити з матеріалу, що відокремлюється з горлянки, носа, кон’юнктиви).
Які симптоми? Як протікає хвороба?
Через поразку слизових оболонок у хворих тварин відзначаються риніти – витікання з носових ходів прозорі, потім гнійні. Крім того, і кон’юнктивіти – почервоніння кон’юнктиви, витікання з очей. Пошкоджені тканини просякнуті нейтрофілами.
Вірус викликає некроз епітеліальних клітин: виразки губ, ясен, язика, твердого неба, носа, а також іноді шкіри навколо кігтів та подушечок лап. Через болючість уражень у ротовій порожнині спостерігаються анорексія (відмова від корму), та гіперсалівація (рясна слинотеча). Загоєння відбувається за два-три тижні.
Підвищується температура тіла. Також можуть розвиватися пневмонія та артрити (які проявляються кульгавістю). При пневмонії розвиваються задишка, кашель, лихоманка та депресія.
Каліцивіроз лікується?
Препаратів для специфічного лікування каліцівірусної інфекції немає. Лікування складається:
- із симптоматичної терапії, що полягає у відновленні електролітних та кислотно-лужних порушень, регідратації шляхом інфузійної терапії (крапельниць);
- усунення гіпертермії (високої температури тіла);
- місцевого знеболювання запалених та покритих виразками слизових оболонок;
- санації носової порожнини від виділень;
- відновлення апетиту.
При інфекціях, що вражають ротову та носову порожнини, причинами відсутності апетиту у тварин часто є біль у роті та глотці та порушення нюху. Однак споживання їжі надзвичайно важливе. Тому корм для хворих тварин повинен бути смачним, ароматним, м’яким або напіврідким. Рекомендується також підігрівати його для посилення смаку та аромату.
Якщо кішка відмовляється їсти протягом трьох днів, доводиться вдаватися до встановлення назогастральних стравохідних зондів і примусово вводити їжу.
Антибіотикотерапія застосовується при ускладненні захворювання на вторинну бактеріальну мікрофлору.
Одужання тварини настає під час придушення інфекції імунною системою тварини.
Імунітет проти вірусних інфекцій буває кількох типів.
- Пасивний імунітет (антитіла матері), набутий через молозиво новонародженими кошенятами, дуже важливий. Він захищає дітей протягом перших тижнів життя, потім його рівень починає знижуватися. У цей момент кошенята найбільш уразливі для інфекцій.
- Активний імунітет виникає у тварини після того, як вона перехворіла. Однак і вона не зберігається на все життя. Тому одужали тварин рекомендується згодом вакцинувати.
- Специфічний імунітет виробляється внаслідок щорічної вакцинації тварини. Такий тип імунітету забезпечує надійний захист. Однак вакцинація не запобігає захворюванню, яке може бути спричинене іншими штамами вірусу. Деякі виробники вакцин включають до їх складу кілька штамів. Але найчастіше у вакцинах використовується штам F9, який найпоширеніший у Європі.
Яка профілактика?
Ветеринарні лікарі рекомендують вакцинувати кішок починаючи з дев’ятитижневого віку. У цей період у кошенят закінчується дія колострального імунітету, який може стати на заваді відповіді на вакцинацію. Повторна вакцинація є обов’язковою і проводиться через 3-4 тижні після першої. Така схема забезпечує оптимальний захист.
Дорослі нещеплені кішки або кішки з невідомим імунним статусом також мають отримати дворазову вакцинацію. Надалі вакцинації проводяться щорічно одноразово. У разі пропуску між щорічним щепленням, що перевищує три роки, рекомендується знову проводити дворазову вакцинацію.
Тварини з ослабленим імунітетом (захворілі, ослаблені, перебувають у стані стресу, які приймають кортикостероїдні препарати, кошенята до проведення дворазової вакцинації) потребують додаткового захисту від вірусних агентів. Їх потрібно утримувати в максимально комфортних умовах, мінімізуючи контакти з довкіллям.
До неспецифічних заходів профілактики виникнення та поширення інфекції відносяться:
- мінімізація контактів із нещепленими тваринами;
- підтримання чистоти у місцях утримання кішок;
- контроль популяції безпритульних тварин;
- своєчасна обробка тварин від бліх, щоб запобігти ризику передачі каліцивірусної інфекції та інших захворювань.