Які породи собак відносяться до бійців?
Почнемо з того, що така класифікація не використовується.
Клеймо «бійцові» у суспільній свідомості зазвичай ставиться на бультер’єрів, американських стаффордширських тер’єрів, пітбультер’єрів, молосів, кане-корсо та ще на десяток собак із масивними щелепами та розвиненими м’язами.
І справді: предки представників цих порід брали участь у полюванні та цькували великого звіра, але минули десятки років селекційної роботи, під час якої з них зробили собак-компаньйонів. Були і спеціально виведені для боїв породи, але і в цьому випадку з селекції виключали собак, агресивних до людини, інакше господарі не могли розняти тварин, що б’ються в ямі. Наразі бої заборонені, а колишніх бійців заводять як компаньйонів.
«Бійцева порода — ім’я загальне, що означає собаку, який схильний до агресії і через свої розміри може завдати серйозної шкоди здоров’ю, — пояснює кінолог Юлія. — Проблема цих собак — увага з боку журналістів, які в гонитві за сенсаціями ліплять із тварин монстрів. За статистикою, лабрадори частіше кусають людей, ніж пітбулі: через більшу поширеність перших, а у фільмах жахів поплічниками дияволів частіше “працюють” доги та добермани, які взагалі не помічені у статистиці найкусачіших собак».
Певну небезпеку для людини становлять собаки, виведені для караульної служби та які прагнуть охороняти територію, наприклад, алабаї. Але й представники службових порід при правильній дресурі та утриманні легко стають компаньйонами – згадайте про тер’єрів на вулицях міста.
Собаки бійцевих порід агресивні від природи?
Агресивність – якість, якою зазвичай наділяють собак бійцевих порід. Але кінологи та заводчики не вважають правильним поділ порід на більш-менш агресивних.
«Розумієте, багато собак мають проблеми з агресією незалежно від їх породи. Вас може вкусити і чихуахуа, але, звісно, його укус не призведе до таких проблем, як укус великого собаки», — пояснює Юлія.
Якщо виділяти причини агресії у собаки, то вони однакові у всіх порід.
Іноді прояв неправильного поведінки пов’язані з недбалістю заводчика, ігнорує норми селекції.
«Неправильно вважати собаку агресивною до людини, якщо вона вкусила, охороняючи новонароджених цуценят від сторонніх людей. Або, наприклад, сам господар почав рознімати тварин, що б’ються. Якщо ж агресія – результат боягузливого поведінки собаки, це шлюб породи. І таких собак, звичайно, допускати до розведення не можна, — пояснює Ольга, заводник племінного розплідника американських пітбультер’єрів. — На жаль, шлюб іноді трапляється. Ми за історію свого розплідника вивели з розведення пару собак, які виявляли надто боязку поведінку. Їхні батьки, до речі, при цьому зовсім не боягузливі. У нас обов’язковою умовою для участі у племінній діяльності є проходження тесту на поведінку Т1. Цей тест дозволяє виявити подібні проблеми».
Агресія собаки може бути виною господаря. Собаку потрібно соціалізувати, дресирувати, довго з нею гуляти і дотримуватися умов її утримання. Безтурботний підхід до виховання чи ігнорування особливостей вихованця стає причиною проблем. І неважливо, йдеться про хаски чи про пітбул.
А що каже закон про утримання таких собак у квартирах?
Законодавці на різних рівнях порушують питання про особливі умови утримання «небезпечних» чи «бійців» собак, втім, поки що без результату. У таких випадках депутати посилаються на досвід деяких європейських країн, де розведення та ввезення собак певних порід заборонено.
У кожній федеральній землі Німеччини, наприклад, діє свій закон про ввезення та умови утримання «небезпечних» собак. До речі, список таких порід змінюється від території до території.
Наприклад, вміст пітбуля, стаффа та бультер’єра на деяких землях Німеччини взагалі заборонено. Ввезення у країну представників цих порід та його розведення також під забороною. У Великій Британії ввезення деяких порід — тоса-іну, аргентинський дог, американський пітбуль — також заборонено.
До речі, подібні закони в Європі активно критикують, а громадськість вимагає їхнього перегляду. Британська асоціація ветлікарів (BVA) підтримала заклик депутатів Парламенту до перегляду закону 1991 року про небезпечних собак. Докази: закон націлений на конкретні породи, а не на дії людей і тварин, і створює помилкове враження, що собаки, які не включені до списку небезпечних та заборонених до утримання, є «безпечними».
І все-таки великі собаки можуть бути серйозною зброєю в руках людини, яка виховує полкана. Результат неправильного виховання – вихованець небезпечний для господаря, членів його сім’ї, інших людей та собак. До речі, здебільшого такі собаки нападають саме на домочадців.
То чи потрібен такий закон? Це питання ми поставили кінологу Юлії: «Сумніваюся. Очевидний мінус закону у тому, що підтримується негативний імідж “бійцевих” порід. Єдине, для чого він може бути корисним – фільтр потенційних власників».
«Люди, які хочуть самоствердитись за рахунок пітбуля, видно неозброєним поглядом. Їх зазвичай цікавить найпотужніший і накачений щеня, щоб у м’язах був з народження. Їм ми, звісно, відмовляємо. А загалом більшість наших власників – це все-таки сім’ї, з дітьми, кішками», – ділиться досвідом Ольга.
Проте заводчик визнає, що контролювати продаж серйозних псів і тим більше — подальший їхній утримання практично неможливо.
«Якщо раніше цуценя можна було купити лише через клуб, і кандидати перевірялися дуже ретельно, то зараз будь-який бажаючий може пов’язати свого собаку та продати цуценя в інтернеті. І йому, на жаль, нецікавою є подальша доля собаки, — розповідає Ольга. — Щодо курсу утримання для потенційного власника: його дуже складно пройти, не маючи собаки. Теоретичні знання, які не підкріплені досвідом, не допоможуть власнику майже ніяк. Це як виховання дитини — теоретично можна знати все, а на практиці — невідомо, що вийде».
І який результат?
Винні не тварини, а самі люди: ті, хто неправильно розводить, і ті, хто робить помилку при виборі собаки або не займається її вихованням.
Здається, рішення, яке влаштовувало б усі сторони — собачників, противників «бійцевих» порок і держава — і ділило на нуль проблему нападу собак на людей, просто немає.